Одесит, який емігрував до Ізраїлю, повернувся в Одесу записати звуки війни

Ізраїльський cаундпродюсер та ді-джей Ілля Шаргородський (Eli Shargo) записує в Україні звуки міст. Саме так він хоче показати Ізраїлю, як важливо допомогти Україні, а також по-новому відкриває для себе Одесу, з якої його забрали у п'ятирічному віці.

ЦПР продовжує серію інтерв’ю з людьми, які переживають війну. 

Ілля Шаргородський народився в 1967 році в Одесі. Влітку 1973 року разом із батьками емігрував до Ізраїлю і близько року жив у кібуці. Далі були подорожі та заняття музикою. Він став діджеєм та одним із засновників електронної тусовки Ізраїлю. В той час, коли європейський слухач був прикутий до пісень Євробачення, а блоги про альтернативну музику були науковою фантастикою, Eli Shargo грав техно, джангл, абстрактний хіп-хоп і будь-які похідні. Минулого року Ілля пережив смерть старшого брата у Києві, Сергія Шаргородського, ізраїльського журналіста, літературознавця та перекладача. У 1998-2002 роках Сергій був шеф-кореспондентом бюро Ассошіейтед Прес у Києві. Наразі Ілля гостро переживає війну в Україні, порівнює її з Ізраїлем і хоче говорити про це світу.

Розкажіть про себе. Я так розумію, що ви якийсь час прожили в Одесі, потім емігрували до Ізраїлю.

Я народився в Одесі, Червоний провулок кут Грецької. Декілька років провів в Одесі. І в п'ятирічному віці мене відвезли в Ізраїль.

У вас залишилися спогади про той час?

Так, але їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Я чистокровний ізраїльтянин. Так вийшло, що я небагатьма речами займаюся в житті, але в мене все серйозно. Подорож – саме така річ. Я їздив на Сахалін, Камчатку, був в Африці. В Азії провів понад сім років. А Одесу завжди мало не уникав.

Фото: Facebook

Розумів, що це серйозна річ. Брат, з яким були натягнуті стосунки, жив у Києві. Але в якийсь момент все ж таки приїхав. Це було в 2008. Сергій тоді включив "старшого брата": "Що це твоя музика? Що це за Індія? Їдь негайно до Одеси, йди до РАГСу, піднімай свідоцтво про народження, купуй тут квартиру і будь людиною".

Скрин: SoundCloud

На той момент мені вже було за 40, коли я приїхав до Одеси. Я все зробив за інструкцією, включаючи покупку квартири на Ніжинській. Я спробував тут жити у 2008-2009 роках. Потім почав приїжджати наїздами.

Ви не шкодуєте?

Все було набагато складніше. В мене на той момент була пітерська дівчина, була зима, і Пітер мене почав діставати своїм холодом та темрявою.

Після Києва ми сіли на нічний поїзд і вже о 5-й ранку були в Одесі. Закинули речі десь на Молдаванці та пішли гуляти. Ранок, зима і я такий - а підемо ось так, давай тут звернемо праворуч, тут ліворуч, і таким чином зовсім випадково я вперся у свій будинок у Червоному провулку. Я не міг собі цього пояснити. Чи то містика, чи якась генетична пам'ять. Я не знаю міста, не можу цього пам'ятати. Це неможливо. Але на мене це подіяло. Хоча потім я пошкодував.

Ілля в Одесі, 2017 рік. Фото: скрин з відеоінтерв'ю

Все виявилося як завжди – реальність розходиться з уявленнями. Я начитаний хлопчик. Треба зауважити, що я з сім'ї дисидентів. Тобто я мав літературне уявлення про Одесу. Хоча я розумів, що то міф.

Розійшлися текст та реальність?

Цей імідж Одеси як культурного центру, в якому мало бути якесь культурне життя - цього не виявилося.

Добре, а що тоді виявилося?

В Одесі я хотів проявити себе як професійний ді-джей і музикант, для мене в першу чергу наявність культурного життя говорить про те, що у мене є робота.

Фото: Facebook

Люди мене знали, я отримав резиденцію у нічному клубі. Почав там крутити свою музику, і до мене почали підходити люди: "Ми прийшли відпочивати, постав там те, постав там се".

Взагалі слово відпочивати в контексті музичної діяльності не існує.

Але були люди, які дякували мені, питали звідки я. Здебільшого це були кияни. Одеситів серед них не було.

З чим ви це пов'язуєте?

Коли розвивалася електронна музика, ви займалися виживанням, це нормально. Відпочивати це відпочивати. В мене музика вимоглива – вона вимагає від слухача. Я намагаюсь виховувати душу.

Як відпочивають під час війни в Тель-Авіві та в Одесі? (звучить тривога – ред)

В Ізраїлі існує нічне життя. Я можу вийти на роботу о 23-й годині. В Одесі цього нема.

Так, у нас досі діє комендантська година. Скажіть, як в Ізраїлі люди реагують на тривогу?

В нічному клубі майже не реагують. Думають, що є "купол", який захистить. Тель-Авів, наприклад, вважає, що він не в зоні воєнних дій, хоч там працюють сирени. Люди цілком комфортно почуваються, думаючи, що війна десь там. Хоча це абсолютна маячня. Ізраїль крихітний.

Ви мали грати на трагічному фестивалі в Реїмі?

Ні, але міг би. Я не дуже у жанрі психологічного трансу. Я починав з нього. Зараз мені це не дуже цікаво робити. Але я легко міг опинитися там як глядач, поїхати потусити з друзями. Повторюся, Ізраїль дуже маленький і немає людини, кого б не торкнулася ця різанина.

Де більше відчувається війна – в Ізраїлі чи в Україні?

Я думаю, таки в Ізраїлі. Тому що все дуже маленьке. 7 жовтня 2023 року розбився дуже сильний міф про безпеку. Про ППО, "купол". У нас була думка, що наші служби знають, якого кольору труси у ворогів. Ми стали жертвами пропаганди. Наші служби нібито дотримувались думки, що ХАМАС не зацікавлений у ескалації, а вони якраз у нас під носом опинилися.

Фото: ЦПР

Тому вся моя діяльність у соцмережах останнього року присвячена виключно Україні. Я з самого 24 лютого товчу, що це все наша абсолютна кровна справа, що це все до нас дійде і стане нашою справою, і ось тільки зараз це розуміння починає з'являтися.

Як жертви радянської пропаганди ми не надавали значення тому, що Одеса перебуває в Україні. В Ізраїлі багато так званої "вати", а путінські боти дуже потужно працюють.

Як ви вважаєте, чому в нас не виходить цивілізовано вирішити питання мобілізації як у вас?

Ви на початку нашого шляху. Тепер ви Ізраїль, яким він був на етапі становлення. Наша військова система базується на резервах. Коли люди розуміють, що напали на їхні будинки, всі кидають свої справи, подорожі, все-все, летимо, озброюємося і йдемо.

Але в нас абсолютно такі самі проблеми із ротацією. Тобто люди по півроку воюють. Це при тому, що в них є бізнес, сім'я, в людей життя.

Ситуація ускладнюється позицією ортодоксальних євреїв, які не служать у армії. Їхнє головне послання: наші молитви важливіші за ваших солдатів. Людям це вже набридло.

Як ви зараз відчуваєте Одесу? 

Коли люди чули, що я їду до Одеси, мене називали ненормальним. Я тим часом хочу продовжувати посилювати проукраїнські настрої, хочу вивчати українську мову.

Раніше я вважав, що Одеса є носієм російського світу, в якому мені не комфортно. Хотілося до Києва, Львова. Але місто змінилося.

Саме так виглядає акаунт у Facebook Eli Shargo

Є тут і особисті стосунки. Зараз найкраща подруга в деменції. Вона вважає, що перебуває в евакуації під час Другої світової. Їй здається, що німці бомблять місто. Я не застав тієї жінки, яку я знав.

Взагалі Одеса спорожніла. З одного боку, я таким чином більше насолоджуюся архітектурою та її красою, але це вже все для мене не актуально, це відлуння минулої реальності.

Я люблю це місто, його неможливо не любити. І в той же час його ідеалізують як центр всесвіту, а реальність інша.

Ви робили музику на фільм про котів Тель-Авіва. Розкажіть про те, як ви зараз записуєте звуки міст України?

Я збираю звуки, ваші сирени. Я їх скрізь збираю. У мене завжди є записуючий пристрій, високої якості стереомікрофон. Можливо, із цього вийде повноцінний проект.

Фото: ЦПР

P.S.

Цитата з посту на Facebook Іллі Шаргородського:

"Про війну можна написати багато. А можна й не писати. Про життя, яке триває, можна писати завжди. Одеса – місто, яке любить життя. Так було завжди, так і зараз. Тут літають ракети, шахеди, люди сидять у кав'ярнях, п'ють пиво. Дуже ізраїльська атмосфера. Я запитав свого друга-одесита, щоб він хотів сказати ізраїльтянам? "Скажи їм, що ми люди свободи, ми боремося за весь світ, і цей світ мовчить". Я подумав про себе, що більше двох років намагаюся сказати те саме Єрусалиму, що це наша війна. Тож воля або смерть, як кажуть українці. Воля або смерть!".

Ната Чернецька