«Гауляйтери» Луганщини: що відомо про владу на окупованій території

На червень Луганська область майже повністю захоплена військами рф. Розбудовувати окупаційну владу подекуди приїжджають із раніше захоплених територій, та є багато й місцевих колаборантів. Ключові ж посади – це «виконуючі обов’язки глав адміністрацій».

Журналісти Центру публічних розслідувань зібрали все, що відомо з відкритих джерел про «гауляйтерів» Луганської області (гауляйтер — з нім. Gau - округ та Leiter - керівник, посадова особа в Третьому Райху - ред.).

На тимчасово окупованих територіях нині будується новий адміністративний апарат, від «РАГСів» і «податкових» до «МРЕО» та «митниць». На жаль, більша частина сільської північної частини Луганської області була окупована досить швидко, евакуюватися звідти встиг мало хто. Тим не менш, при комплектуванні адміністрацій окупанти зіткнулися з певними проблемами. Працівники місцевих рад не вишикувалися в чергу за «довольствієм» у нових господарів.

Список тих, хто майже одразу після початку окупації опинилися в якості «в.о. глав адміністрацій» на нараді в «глави республіки» Леоніда Пасічника, був оприлюднений на пропагандистському ресурсі «ЛуганськІнформЦентр» («ЛІЦ»). За наступні місяці окупанти замінили одного з цих «в.о.», отже наведемо і першого, і наступного.

Деякі імена досить добре знані в регіоні, про інших відомо менше. Знайомство почнемо із партійних зв’язків цих людей. Перед цим необхідно зауважити, що після окупації була скасована адміністративна реформа, проведена в Україні. Тож замість укрупнених районів керівництво призначалося у межах колишніх районів Луганської області.

Біловодський район

Фото: ЛІЦ/Відставний військовий Коваленко (на передньому плані) на нараді у «глави ЛНР» Пасічника

Останньою посадою до ганебного призначення «в.о. глави адміністрації» Віталія Коваленка була робота старостою в Городищі Біловодської селищної громади. 

Перед цим він мав дещо ширші повноваження – був головою Городищенської сільради аж до її ліквідації та входження до складу Біловодської громади в 2018 році. Вперше обраний сільським головою вже після початку Революції гідності в Києві – у грудні 2013. Тоді Луганщину повністю контролювала ПР, і сільським головою військовий пенсіонер Коваленко став саме від Партії регіонів.

Коваленко увійшов до місцевого самоврядування напередодні війни за підтримки ПР

«Долгих восемь лет мы были разделены мостами, блокпостами, не могли общаться с нашими родными и близкими, но все равно любыми окольными путями мы старались поддерживать связь. Теперь этих преград нет. Сегодня мы едины», – цитував «в.о. глави адміністрації» Коваленка у квітні пропагандистський ресурс ЛІЦ.

Білокуракінський район

Посаду «в.о. глави адміністрації» району окупанти віддали Ользі Кучерявій. До того вона працювала старостою сіл Курячівка та Хоменкове Перше спочатку Білокуракінського, а після адмінреформи – Сватівського району. Села входили до власне Білокуракінської ОТГ.

Кучерява – фахова чиновниця. Іще наприкінці «нульових» вона працювала спеціалістом у Курячівській селищній раді. До території ради належали чотири села із населенням близько 1 тисячі людей, а у раді було під два десятки депутатів. У 2010 Ольга Кучерява стала в селищі депутаткою від Партії регіонів. Потім кар’єра, як бачимо, зупинилася на посаді старости.

Ольга Кучерява до окупації працювала старостою двох сіл громади

На вибори 2020 року вона йшла кандидаткою до селищної ради від партії «Наш Край», яку в Луганській області представляло неформалізоване об’єднання «Команда Шахова», представлене в усіх громадах області. Його створив Сергій Шахов, народний депутат і співголова партії «Наш Край».

Реклама кандидатки від «Команди Шахова» Ольги Кучерявої

«Наш Край» отримав у селищній раді більшість (його кандидати склали половину ради), та це були лише 13 депутатів. Тому пані Кучерява зі своїм номером 16 лишилася старостою двох сіл без депутатського мандата.

22 квітня 2022 поліція повідомила Кучерявій про підозру в державній зраді і оприлюднила повістку. Та, звісно, поки що «в.о. глави» прислужує окупантам на тимчасово окупованій території.

Марківський район

Головою об’єднаної громади був Ігор Дзюба з Марківки. На місцеві вибори-2020 він ішов вже з посади голови Марківської ОТГ (був обраний при її створенні у 2019) як самовисуванець. Водночас він балотувався до Старобільської районної ради (Марківка під час адмінреформи втратила статус райцентру) за списком партії «Слуга народу».

Починав Дзюба колись у 1990-х роках на інженерних посадах у сільгосппідприємстві, а від 2006 року міцно тримався у кріслі керівника смт Марківка. Вперше був обраний у 2006 році, потім у 2010 – знов (цього разу як кандидат від забороненої нині Комуністичної партії України).

Ігор Дзюба – колишній комуніст

Марківка – невелике смт, тож люди часто голосують тут за просто звичні обличчя. У 2015 Ігор Дзюба знову став селищним головою. У 2018 його призначили головою райдержадміністрації, це виявився добрий стартовий майданчик для виборів на голову ОТГ, до складу якої увійшов увесь Марківський район у повному складі. Врешті він переміг на виборах у 2019 та 2020 фактично без допомоги партій і навіть всупереч впливовому в регіоні «Нашому Краю».

Останні роки громада під його проводом активно співпрацювала з міжнародними організаціями, освоюючи мільйонні гранти на розбудову інфраструктури – був створений ЦНАП, мобільні ЦНАПи, проводилася цифровізація… Тепер все це припишуть собі у заслуги російські окупанти.

Марківська РДА: День прикордонника-2019 у Марківці, голова райдержадміністрації Дзюба крайній ліворуч

Утім кримінальне провадження за підозрою в державній зраді стосовно Ігоря Дзюби прокуратура Луганської області вже порушила. Лишилося довести до кінця слідство, справу – до суду, а самого Дзюбу – до справедливого вироку.

Міловський район

У крісло «в.о. глави адміністрації» району Олег Савченко пересів з посади голови громади. Його обрали на місцевих виборах-2020 як кандидата від нині забороненої партії «Опозиційний блок – За життя». Також Савченко очолював партійний список кандидатів ОПЗЖ до Міловської селищної ради.

Савченко переміг на виборах селищного голови у 2020 як кандидат від ОПЗЖ

Ті вибори він виграв як безробітний. Офіційного бізнесу в нього немає (за даними аналітичної системи YouControl, ФОП із таким іменем, що працював у Міловому, припинений іще в 2006 році). Також він не обіймав керівних посад на підприємствах.

Однак від самого 2005 року він очолював Міловську районну організацію Партії регіонів! Навіть не у минулому часі – як юридична особа ця райорганізація існує понині, а Олег Савченко досі числиться її керівником.

Районна організація Партії регіонів під проводом ексглави громади існує в Міловому до сьогодні

Тож можна було б пожартувати, що владу в Міловському районі повернула собі Партія регіонів, якби окупаційна адміністрація «ЛНР» не заборонила партії ще в 2014 році. Таким чином, голова райорганізації ПР водночас балотувався від іншої партії – ОПЗЖ, називаючи себе її членом. Та і без того стосовно Савченка Луганська обласна прокуратура вже порушила кримінальне провадження за підозрою в держзраді.

Новоайдарський район

Мабуть, найцікавіший серед цих новітніх «гауляйтерів» – Володимир Подольський. Спочатку кілька слів про останні посади, а тоді – неймовірна історія про роботу охоронцем і суд з «Епіцентром К».

На місцевих виборах-2020 Подольський став депутатом райради за виборчим списком партії «Наш Край», очолюваної (один із трьох співголов партії) народним депутатом України Сергієм Шаховим. Як і в інших населених пунктах, у Щастинському районі (створений в ході адмінреформи, центром району замість прифронтового Щастя став Новоайдар), ця партія позиціонувала кандидатів до ради як неформалізоване об’єднання «Команда Шахова».

На той момент Подольський працював у виконавчому апараті Новоайдарської районної ради на посаді «головний спеціаліст – юрисконсульт». Також був депутатом Новоайдарської районної ради до припинення її повноважень внаслідок адмінреформи. В останньому скликані Новоайдарської райради обіймав посаду голови постійної комісії з питань місцевого самоврядування, законності, регламенту, депутатської діяльності та антикорупційної політики.

Подольський був головою депутатської комісії з питань законності

У червні, напередодні місцевих виборів-2020, Володимир Подольський був відзначений грамотою Новоайдарської РДА та райради «за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, активну громадську діяльність, багаторічну сумлінну працю таз нагоди відзначення Дня Конституції України».

Та більш цікавим, ніж грамота, досягненням юрисконсульта райради є перемога в чотирирічній тяжбі з ТОВ «Епіцентр К», тим самим, що володіє мережею гіпермаркетів. Судові рішення публікуються у знеособленому вигляді, особисті дані в них зазвичай замінюють на «ОСОБА_1», «АДРЕСА_4» тощо. Та в одному з рішень серед обставин справи описувалося, як позивач поштою отримує документ і які в ньому були записи. Ці дані позивача збігалися з прізвищем, ім’ям, по батькові, датою народження та місцем проживання Володимира Подольського.

Фрагмент судового рішення, де згадуються особисті дані Подольського

Згідно з судовими рішеннями за справою 419/1933/15-ц, позивач (тобто Подольський) був прийнятий на посаду охоронника служби безпеки ТОВ «Епіцентр К» гіпермаркету міста Луганськ №2 2012 року. Він виконував обов’язки і влітку 2014-го в фактично окупованому Луганську. У вересні 2014 року «бойовики повністю захопили ТОВ "Епіцентр К" гіпермаркет м. Луганськ №2 і позивач вимушений був покинути місце роботи, про що повідомив начальника служби безпеки».

Втративши паспорт і ідентифікаційний код у Луганську, позивач «наприкінці листопада 2014 року … мав змогу повернутися до місця свого постійного проживання у смт Новоайдар». Суть позову – незаконне звільнення з «Епіцентру» і вимога компенсації за вимушений прогул. Здається неймовірним, але двічі дійшовши до Верховного суду, Подольський переміг і отримав близько 80 тисяч гривень.

Володимир Подольський на нараді у «глави ЛНР»

Історія про перебування Подольського в окупованому Луганську влітку та восени 2014 викликає багато питань. Навіть без паспорта можна було виїхати до Новоайдару вже на початку вересня. Що він робив там? Чи, бува, не брав участь у «ополчєніі»? Відповідей наразі немає. Проте доконаний факт, що колишньому юрисконсульту прокуратура Луганської області вже оголосила підозру в колаборантстві.

Повідомлення про підозру опубліковане в «Урядовому кур’єрі» разом із повісткою про виклик підозрюваного

Новопсковський район

В цьому районі про «гауляйтерку» відомостей найменше. Єдине, що вдалося встановити з відкритих джерел, Вікторія Кайдалова працювала спеціалістом у відділі земельних ресурсів Новопсковської селищної ради. На виборах не балотувалася, політичні погляди не декларувала.

«В.о. глави Новопсковського району» на нараді в Луганську невдовзі після окупації

Сватівський район

На першій нараді «глави ЛНР» Леоніда Пасічника з «виконуючими обов’язки глав адміністрацій» від Сватівського району був Петро Морозов. Колишній керівник місцевої філії «Укртелекому», він останні роки працював на посаді з довгою назвою «провідний інженер електрозв’язку та лінійних споруд електрозв’язку» в тому самому підрозділі ПАТ «Укртелеком».

Перший «в.о. глави Сватовської райадміністрації» Петро Морозов

У далекому 2009 його обговорювали як можливого кандидата в мери містечка на місцевих виборах-2010. Цього не сталося. Утім певну вагу серед місцевих він мав – на останніх місцевих виборах у 2020 році ОПЗЖ поставила Морозова до свого списку сьомим з 34 кандидатів до Сватівської райради. Він, звісно, пройшов.

Та на окупаційній посаді Морозов пробув не так довго. Десь за місяць його замінили на колегу по депутатському корпусу і товаришку по партії ОПЗЖ – Людмилу Русанову. Саме вона удостоїлася честі на так званий «день республіки» (відзначається 12 травня) отримати «паспорт ЛНР».

Очільниця окупаційної адміністрації Сватового Людмила Русанова отримує «паспорт ЛНР»

Людмила Русанова разом із Морозовим балотувалась до райради в 2020 році від ОПЗЖ, тільки на кілька сходинок у списку вище – вона мала номер 3. Про заняття її в бюлетенях було зазначене скромне «пенсіонерка» (тоді їй виповнився 61 рік), але на першій же сесії 7 грудня 2020 її обрали головою Сватівської райради.

Офіційна біографія Людмили Русанової на сайті Сватівської райради

На офіційному сайті райради опублікована біографія Русанової: піонервожата в школі, педінститут, вчителька початкових класів, у 34 роки – заступниця директора школи, потім районо – методист, завідуюча, згодом – директорка школи. У 47 – заступниця голови райради, а за рік – перша заступниця глави Сватівської райдержадміністрації. На останній посаді була від 2007 року до 2014-го. Тобто кадр перевірений багатьма роками роботи в системі, побудованій «регіоналами» на Луганщині.

Заслуги обох «в.о. глави райдержадміністрації» вже встигла оцінити прокуратура Луганської області, яка викликала їх для вручення повідомлення про підозру в колабораціонізмі.

Станично-Луганський район

Це селище міського типу, розташоване на самій лінії розмежування, багато років лишалося єдиним, де на Луганщині працював КПВВ. В ньому не обиралися органи місцевого самоврядування, тут діяла військово-цивільна адміністрація. У 2021 році Альберта Зінченка призначили начальником ВЦА.

В середині 1990-х Зінченко працював заступником голови виконкому Станично-Луганської райради та РДА. Ще за часів президента Леоніда Кучми та губернатора Олександра Єфремова, у 2003 він прийшов до обласної держадміністрації, в головному управлінні економіки лишився працювати й після Помаранчевої революції. Згодом пішов до Торгово-промислової палати віцепрезидентом, а в 2009 президент Ющенко призначив Зінченка головою Станично-Луганської райадміністрації.

Після початку війни у 2014 колишній чиновник виїхав на підконтрольну урядові територію і протягом останніх років займався розбудовою громад та іншими проєктами у співпраці з обласною держадміністрацією. Тепер же він вітає окупацію Станиці російськими військами, бере участь в нарадах і одним із перших серед очільників окупаційних адміністрацій отримав «паспорт громадянина ЛНР».

На пресконференції 1 березня Альберт Зінченко подякував Пасічнику

Офіс Генпрокурора повідомив, що стосовно Зінченка та двох його заступників ведеться розслідування за підозрою в державній зраді.

Старобільський район

Валерій Пахниць, якого окупанти призначили «в.о. глави райадміністрації» у Старобільську, – досить відома персона в політикумі Луганської області. Одна його біографічна довідка потягнула б на окрему велику статтю. Однак обмежимося кількома показовими штрихами до портрету.

Напередодні Революції гідності він обіймав посаду голови Старобільської райдержадміністрації, суміщаючи її з головуванням в районній організації Партії регіонів, також Пахниць очолював фракцію ПР у райраді.

До цього він був головою Міловської райадміністрації, потім Старобільської, а згодом в обласній держадміністрації керував управлінням фінмоніторингу. У 2006 році його розглядали в якості кандидата на пост очільника області (тоді губернатором Луганщини став Олександр Антіпов). 

Наразі Валерій Пахниць є фігурантом кримінального провадження за підозрою в колабораційній діяльності.

Троїцький район

А от про «в.о. глави райадміністрації» Троїцького району Сергія Токаря у відкритих джерелах обмаль інформації. Напевне можна сказати лише що він є фізичною особою-підприємцем із основним видом діяльності «роздрібна торгівля переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами».

А також – що він балотувався до Троїцької селищної ради на місцевих виборах-2020 від партії «Наш Край». Однак Токар ішов у списку під номером 21, а «Команда Шахова» отримала лише шість мандатів із 26. Тож похід у депутати в Токаря виявився безрезультатним.

Підбиваючи підсумки, зазначимо: переважна більшість колаборантів-«гауляйтерів» на Луганщині – це «колишні». Ті, хто мав владу і доступ до фінансових потоків за часів президента Януковича. Водночас у деяких районах навіть «колишні» не погоджуються на співпрацю з окупантами, і тим доводиться залучати людей хоча б з мінімальним уявленням про адміністративну роботу, нехай у них і немає жодного авторитету серед місцевих жителів.

Автор: Олексій Півдорожній