Чи готова українська правоохоронна система до розслідування воєнних злочинів рф

24 лютого російська федерація розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну. За п'ять місяців бойових дій окупанти вбили тисячі цивільних громадян, гвалтували, грабували, викрадали та катували. Крім того, використовували невибіркову зброю у населених пунктах, зокрема некеровані авіабомби, запалювальні та касетні боєприпаси. 

Усі ці факти є воєнними злочинами у розумінні українського законодавства та міжнародного гуманітарного права. І якщо іноземні суди та правоохоронці вже мають відповідну практику, то для українського судочинства у масштабних обсягах вона тільки починається. 

Чи готова українська судова система до таких справ та як їх розслідуватимуть правоохоронці — у матеріалі Центру публічних розслідувань. 

Станом на початок липня українські правоохоронці розпочали близько 20 тисяч проваджень за ст. 438 Кримінального кодексу, а саме порушення законів та звичаїв війни. За добу, як зазначають прокурори, в Україні відкривають до 300 відповідних справ. Найбільше у тих регіонах, де наразі ведуться активні бойові дії. 

Стаття 438 Кримінального кодексу в національному законодавстві пояснює, що саме вважається порушенням законів та звичаїв війни. Зокрема це жорстоке поводження з цивільними та військовополоненими, примусові роботи, розграбування національних цінностей, застосування заборонених засобів ведення війни та інші порушення, які зафіксовані у міжнародних документах. В Україні за ці злочини передбачено до 20 років тюрми, але якщо вони скоєні у поєднанні з умисним вбивством — можливе довічне ув’язнення. 

Щодо воєнних злочинів українське законодавство відсилає до міжнародних договорів. Зокрема у Женевських конвенціях, Додаткових протоколах до них та Римському статуті Міжнародного кримінального суду до воєнних злочинів відносять умисне вбивство цивільного населення, катування, привласнення майна без необхідності, взяття у заручники, невибіркові напади, що зачіпають цивільних, депортація, атаки на госпіталі, релігійні, освітні та наукові об’єкти, примус військовополонених до служби у збройних силах ворожої держави та інше. Згідно з міжнародним правом, такі злочини не мають строків давності. Крім того, на них поширюється принцип універсальної юрисдикції, тобто будь-яка країна може притягнути до відповідальності винних у воєнних злочинах, не зважаючи на те, звідки ці люди та де їх скоїли. 

Воєнні злочини - абсолютно новий напрямок роботи української правоохоронної системи

За словами очільника Одеської обласної прокуратури Сергія Костенка, майже уся увага правоохоронців наразі зосереджена саме на розслідуванні воєнних злочинів рф. Станом на початок липня на Одещині таких проваджень відкрито вже понад 60. За чотири місяці російські військові здійснили більш ніж 40 обстрілів регіону, випустивши понад 70 ракет по цивільних об’єктах. Внаслідок цих атак загинули 32 людини, серед яких дві дитини — тримісячна дівчинка та 12-річний хлопчик. До 100 мирних людей отримали різні поранення. 

Брифінг керівника Одеської обласної прокуратури Сергія Костенка

На території Одещини правоохоронці виявили понад 1 000 уламків різних ракет та снарядів. За словами Костенка, серед них були й заборонені міжнародним правом касетні бомби. Зокрема на початку березня військові РФ обстріляли з бойової авіації житлову забудову в курортному селищі Затока, де внаслідок влучання авіаційної бомби РБК-500 був пошкоджений будинок. В радіусі 800 метрів по житловому масиву розлетілися протитанкові касетні елементи, слідчі нарахували приблизно 280 одиниць. Цю подію кваліфікували як воєнний злочин. 

Одеські правоохоронці, за словами Костенка, вже пройшли навчання з розслідування таких злочинів. Одним з важливих напрямків він називає ідентифікацію невпізнаних трупів та пошук безвісти зниклих. Ця робота під час війни має набагато більші обсяги, ніж зазвичай, підкреслює прокурор. Також правоохоронці вчилися краще комунікувати з потерпілими та їхніми родичами, відбирати зразки ДНК та формувати банк даних, аби швидше ідентифіковувати невпізнані трупи та осіб у розшуку. Головною метою Костенко називає визначення винних у цих злочинах та притягнення до відповідальності за українським законодавством, навіть якщо вироки будуть заочні. 

“Це для нас абсолютно новий напрямок роботи. Ми з цим раніше ніколи не зіштовхувалися, тому дуже важливо було навчитися, як правильно розслідувати це кримінальне провадження. Бо ці матеріали використовуватимуться не тільки у національних судових інстанціях, а й у міжнародних. І той рівень вимог доказування, який існує в Міжнародному кримінальному суді, повинен бути дотриманий по усіх стандартах для того, щоб наша позиція була доведена повністю”, - зазначає Костенко.

Основна перепона для розслідувань воєнних злочинів - неправильна кваліфікація

Як пояснює адвокатка Анна Вишнякова з організації Ukrainian Legal Advisory Group, попри дев’ятий рік війни, в Україні досі не гармонізоване національне законодавство з міжнародним правом у питаннях щодо воєнних злочинів. За її словами, багато кейсів, починаючи з 2014 року, в яких були ознаки воєнних злочинів, кваліфікувалися як тероризм і залишалися в площині українського законодавства, в той час, коли дана категорія справ підпорядковується міжнародному гуманітарному праву. 

Неправильна кваліфікація та відсутність розуміння теми воєнних злочинів може стати, на думку адвокатки, серйозною перепоною під час розслідування та розгляду в українських судах подібних кейсів. І ця думка, за словами Вишнякової, підтверджується першим з 24 лютого вироком за ст. 438 для російського солдата — командира військової частини 32010 Вадима Шишимаріна, якого спочатку  засудили до довічного ув’язнення за вбивство 63-річного мирного жителя на Сумщині, а потім замінили вирок на 15 років позбавлення волі. 

Засуджений на 15 років ув'язнення російський військовий Вадим Шишимарін/ВВС

За словами Анни Вишнякової, якість розгляду цієї справи та розуміння учасниками теми воєнних злочинів змусила їхню організацію поставити під сумнів компетентність сторін процесу. Поспіхом, судовий процес завершили за місяць, при цьому не допитали товаришів обвинуваченого та не визначилися з його командуванням — хто саме віддавав злочинний наказ Шишимаріну. Ці недопрацювання слідства, пояснює адвокатка, й вплинули на відповідну реакцію українських правозахисників на кейс в цілому.

Чи має Україна ратифікувати Римський статут?

Наразі одним головних питань у гармонізації українського та міжнародного законодавства є ратифікація Римського статуту — договору, який надає право Міжнародному кримінальному суду (МКС), тобто міжнародному трибуналу, розглядати такі злочини як геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Те, що Україна досі не прийняла цей документ, на думку Анни, є політичним рішенням. 

Для України ратифікація Римського статуту, зазначає адвокатка, дасть можливість притягнути до відповідальності на міжнародному рівні російських високопосадовців та ватажків квазіреспублік “л/днр”. Крім того, затвердження цього документу є невід’ємною частиною євроінтеграції, що посилить кооперацію між міжнародним судом та країною, покращить питання дипломатії та впливу України. А найголовніше — упорядкує Кримінальний кодекс згідно з нормами міжнародного гуманітарного права. 

Головним аргументом української влади проти ратифікації Римського статуту, пояснює Анна, є те, що коли Міжнародний суд розслідуватиме злочини на території України, це стосуватиметься можливих воєнних злочинів з обох боків.

“Українська влада переживає, що наших хлопців поведуть на трибунал, але це маячня. Якщо країна ратифікувала Римський статут і на її території почався військовий конфлікт, вона стукає у двері МКС та просить допомоги. Якщо статут не ратифікований, то розслідування можуть розпочати рішенням Ради безпеки ООН або прокурора МКС за заявою самої країни. Коли розпочнеться розслідування — прокурор автоматично розглядатиме порушення з обох боків. Тому те, що Україна не ратифікує Римський статут не значить, що ми не приймаємо юрисдикцію МКС. Тобто якщо МКС захоче притягнути до відповідальності когось з українських високопосадовців — ратифікували ми статут чи ні, немає ніякої різниці”, - додає Анна. 

Слідчі МКС в Україні (у центрі - головний прокурор Карім Хан)/DW

Створення військових судів - вирішення проблеми?

На думку судді Малиновського суду Одеси Олександра Гарського, для такої категорії справ необхідно створити окремий спеціалізований суд. Це пришвидшить їх розгляд та зробить процес більш ефективним, оскільки судді глибше розумітимуть винятковість цих правопорушень.

“Не дарма у Сполучених Штатах у трибуналах працюють військові, і судді теж військові. Бо треба розуміти військову специфіку. Звичайні судді можуть помилятися, і не тому, що упереджені або не компетентні. А тому, що не до кінця розуміють військовий статут, відносини між військовослужбовцями, ймовірність обставин. Тобто їм буде складно відтворити у своїй голові певні події і зрозуміти чи могло взагалі таке статися. Я вже не кажу про те, що дана категорія справ вимагає специфічного збору доказів та доказування в цілому”, - пояснює Гарський.

За його словами, організація спеціалізованого суду не вимагатиме великих коштів або тривалого часу, оскільки багато суддів вже готові перекваліфіковуватися, розуміючи виклики сьогодення. Створення такого суду також розвантажить суддів з загальними справами, яких за час війни не стало менше. Тому зараз, на думку Гарського, кейси з воєнними злочинами потрібно розглядати якнайшвидше.

“Відбувся злочин — потрібно швидко провести засідання, довести його та поставити крапку. Щоб це не тривало як з загальними справами — місяцями або роками. Судді зараз перевантажені і ці додаткові справи тільки погіршують ситуацію”, - каже Гарський. 

На питання про те, чи слідкує він за вироками у справах щодо воєнних злочинів в інших регіонах, Гарський зазначає, що ні, оскільки кожна справа унікальна і не варто виносити вироки у подібних справах, спираючись на перші кейси.

“Я б не спирався на практику, якої ще фактично немає. Це не головне. Головним буде те, що збере сторона обвинувачення, які будуть докази. Для нас, для суддів, це ключовий фактор. Бо ми розглядаємо те, що дає нам досудове розслідування, тобто ми обмежені обвинуваченням. Так, у справах по воєнним злочинам можуть бути схожі обставини, але з зовсім іншими доказами або нюансами. Оскільки раніше у нас не було такого досвіду, ми будемо його отримувати методом спроб та помилок, та бачити, де є прогалини у законодавстві”.

Авторка: Ольга Івлєва

Головне фото: Ніна Ляшонок/Укрінформ