Мати викраденого росіянами охоронця Снігурівської колонії: Я на колінах просила віддати дитину

Російські військові під час окупації на Миколаївщині оселилися на території виправної колонії в селі Центральне, ув’язнених вивезли. Також викрали й цивільного охоронця Ярослава. Досі ніхто не знає, що з ними сталося. Але мати охоронця Олеся Пуківська вірить, що син досі живий та чекає на нього.

Де вас застало повномасштабне вторгнення 24 лютого?

Війна застала вдома нас всіх. Це був шок для нас: як це у XXI столітті почалася війна, брат на брата пішов. Були як одна сім’я, а стали ворогами. 24 лютого в село зайшли російські війська. Поводилися не дуже добре. Переміщалися гучно й страшно. Їздили по селу на танках, БТР, КамАЗах. Ми бачили їхні "Гради". Вони нас не чіпали, а потім таке сталося…

Розкажіть, будь ласка.

Фото: ЦПР

Мій син працював у 5-й виправній колонії охоронцем в гаражі. Він не був на території, де знаходилися засуджені, а охороняв господарство, без зброї, у цивільному. У нього якраз мала бути відпустка, але йому запропонували працювати. Тобто він думав за сім’ю, тому не пішов у відпустку. 

18 червня (2022 року – ред.) прибігають хлопці до моєї невістки Тані і кажуть: "Беріть документи і йдіть дядю Славу рятувати". Вона прибігла до мене, а потім їй ноги відмовили, слова не могла сказати, я її відкачала. Невістка сказала, що окупанти забрали Славіка і ми поїхали до в’язниці.

Будинок Пуківських. Фото: ЦПР

Таня забігла у гараж, а там після росіян був безлад, все розкидано. Ми повертаємо голову, а там, де були свині – стоїть їх БТР. Я біжу до нього, а російський військовий до мене: "Что ж ты, мать, сына не уберегла?". Я відповіла, що він пішов на роботу, питаю, де моя дитина. А він каже, шукай комендантську машину і я побігла в сторону села Вавилове, де в них був корпункт.

Там ми поспілкувалися з їхнім головним на позивний Кот. Він був рудий, бородатий. Я спитала, де моя дитина, на що він мені відповів: "Он сдавал наши блокпосты. У него десять дней, чтобы он сказал на кого работал".

Я до нього кажу: "Віддайте сина, забирайте мене, робіть, що хочете, віддайте дітям батька". А він починає кричати: "Ты что, дурака перед собой видишь". Він так сильно кричав, що Таня думала, що і нас зараз заберуть, діти залишаться одні. 

Я на колінах стояла і просила віддати дитину. Але мене ніхто не слухав. 

Я також їздила в Херсон в російську комендатуру. В їх базі даних сина не було. Ми їздили всюди, де нам казали, що тримають полонених. Моя онука, Оленка, навіть до Лубінця писала. Їй з Верховної Ради прийшло сповіщення, що розшукують. Ми подавали інформацію всюди, я їздила до нашої поліції, СБУ. 

Одного разу мені переказали, що син затриманий у полоні у Новій Каховці. Обіцяли, що і відеозвернення зроблять, щоб я його побачила, що він живий. Але цього не сталося. Я знайшла номери телефонів, але додзвонитися в Нову Каховку не вийшло. Доїхати не змогла. На цьому коло завершилось. Я вірю, що син живий, чекає допомоги, тільки я не знаю, як і де його знайти. Моє материнське серце відчуває, що він живий. 

Я не можу сказати, чи Славік здавав росіян, але гадаю, що допомагав ЗСУ. Нам він казав, щоб ми не розбалакували нічого телефоном.

Може ви пам’ятаєте, які російські військові з вами спілкувалися? Може знаєте, як їх звали, чи якісь нашивки були?

Нічого не пам’ятаю, розумієте. З такими ворогами спілкуєшся і страх охоплює, забуваєшся. Навіть сам себе забуваєш у ту хвилину і що тебе чекає. Бо їм вірити не можна. 

Як ви вважаєте, чому російські військові так вчиняють? Або хто має нести відповідальність?

Я вважаю, що тільки путін має нести відповідальність. Їх посилають і люди змушені йти. Я не знаю, тільки путіна звинувачую. А народ… Народ посилає солдат і вони йдуть. Теж гинуть. Я вважаю, що люди повинні одуматися і якось самі росіяни мають сказати, що досить. Досить цього кроволиття. Але чомусь це не відбувається. 

Я і ми всі чекаємо Славіка додому: діти - батька, я - сина, а Таня - чоловіка. Він взірець для родини, дитина навчається і вона хотіла закінчити аграрний університет, бо батько цього хотів. І ми всіма силами старалися, щоб вона довчилася.

Вона ще навчається? 

Ось ще до нового року навчатися. Менеджмент, в Миколаєві. І вона хоче, щоб батькова мрія здійснилася, і ми стараємося усіма силами.

Донька Таня допомагає у розшуках батька. Фото: ЦПР

Читайте також: Тернові Поди: хто з російських окупантів перетворив село на привид

Ця інформація зібрана та зафіксована Центром публічних розслідувань разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ у м. Одесі в рамках ініціативи "Трибунал для путіна".

Ната Чернецька